Білівське городище
Пам’ятка археології національного значення.
Знаходиться у селі Білів Рівненського району за 2 км на північ від Пересопниці.
Поряд із городищем збереглися два курганні насипи.
В кінці ХІХ століття археологи розпочали розкопки курганних поховань, яких на північ від Пересопниці нараховувалося понад 170 (розкопано 39), на південь від села Білів поблизу городища – до 150 курганів (розкопано 38), поблизу села Старожуків, у двох групах – понад 170 курганів (розкопано 26). Знайдені під час цих археологічних робіт речі зберігаються у Національному музеї історії України в Києві. Збірка включає кераміку, металеві та кістяні побутові речі, знаряддя праці, зброю, прикраси.
Дослідження оборонного валу показали, що городище було збудовано в другій половині чи наприкінці X століття і використовувалося лише впродовж XI століття. На межі XI та XII століть Білівське поселення занепадає, а місцем проживання удільного князя чи представників князівської адміністрації стає фортеця в Пересопниці – дитинець літописного міста.
Білів
Після занепаду, з кінця XV ст., Білів відроджується та розвивається як торгове містечко. Перша ймовірна згадка про нього з’являється в грамоті короля Сигізмунда I 1516 року, якою він передає Білів та Жуків із присілками Богушу Боговитинову.
У 1528 році згадується, що на місці староруського городища. звів замок князь Федір Чорторийський. Відтоді, близько 100 років, поселення було поділене на містечко під назвою Білгород та власне село Білів. Із XVI ст. використовується лиш одна назва – Білів.
У 1570 році на річці Стубла функціонувало 11 млинів, у містечку відбувались великі щорічні ярмарки. Та з часом Білів втрачає роль торгового осередку і з кінця XVIII ст. переходить до розряду сіл.
Під кінець XIX ст. Білів мав до 700 жителів, 140 дворів. Тут були: церковно-парафіяльна школа, крамниця, млин, земський склад насіння, кредитне товариство.
Сьогодні в селі Білів Зорянської територіальної громади проживає понад 400 осіб.
